Надруковано з сайту http://www.bplife.com.ua/
Страхової компаніі "Блакитний Поліс"
вул. Горького, 122, м. Київ, 03150, Україна
Тел. (044) 206-27-62 Факс (044) 206-27-65


Новини компанії



Концептуальні засади участі страховиків у недержавному пенсійному забезпеченні
Заступник Голови Правління Страхової компанії "Блакитний поліс", Сахацький Василь Григорович

1. Суть проблеми.

Компанії зі страхування життя вважають дискримінаційною щодо себе існуючу концепцію недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ), яка не дозволяє страховику повноцінно виконувати свої звичайні функції на одній з недержавними пенсійними фондами (НПФ) пільговій базі. Йдеться про звуження їх діяльності до страхування довічної пенсії (виплати довічного ануїтету) виключно за рахунок коштів, що роками накопичуються в НПФ та страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника НПФ. На думку страховиків такий “розподіл”:
• ставить їх в нерівні конкурентні умови з НПФ, надаючи останнім за рахунок податкових преференцій односторонні переваги на ринку корпоративного клієнта;
• порушує права споживача пенсійної послуги, що надається на пільговій основі, на вільний вибір альтернативної послуги, що в рівній мірі стимулюється податковими преференціями;
• належно не враховує ступінь готовності фінансових посередників-інституційних суб’єктів НПЗ (надавачів послуг) до участі в цій системі;
• невиправдано звужує пропозицію на ринку пенсійних послуг.
Аргументація
1.1. Аспект пільгової підтримки, бізнесовий аспект.
1.1.1. Існуюча система податкового стимулювання платників за різними за характером, але однаковими за призначенням і соціальною значущістю накопичувальними пенсійними програмами ставить таких платників у нерівні умови.
Дійсно, підприємець, який сплачує внески до “лайфової” страхової компанії для накопичення пенсійного ресурсу виключно на користь своїх працівників за договором довгострокового страхування життя виявляється покараним, адже він наражається на ретроспективне оподаткування зі штрафними санкціями внаслідок порушення умов довгостроковості [1; ст.1.37], неминучого з огляду на природню плинність кадрів. Водночас підприємець, який протягом такого ж строку і в таких же розмірах сплачує внески для накопичення пенсійного ресурсу на користь своїх працівників, але до НПФ, отримує ту ж саму пільгу [1; абзац 2 пп.5.6 ст. 5], але не обтяжену зазначеними проблемами.
Алогічно, однак “лайфові” страхові компанії, які є надійними (саме з точки зору захисту людини) і апорбованими механізмами пенсійного накопичення, органічно поєднаного з страховим захистом, і гарантованої виплати у всіх її формах “виштовхуються” з прозорих, соціально привабливих схем накопичення, що спираються на законодавчо вивірені, безпроблемні та соціально виправдані пільги. Адже зазначених проблем з довгостроковим страхуванням життя страховики можуть уникнути лише вдаючись до схем страхування, що унеможливлюють будь-які виплати, не пов’язані зі смертю чи інвалідністю застрахованої особи, до кінця дії договору страхування. Проте деякі з таких схем, втрачаючи соціальну привабливість, стають об’єктом жорсткої критики з боку конкурентів, що намагаються спираючись на цю критику увічнити такий порядок участі, страховиків у системі НПЗ, який би надавав їм односторонні переваги на ринку корпоративного клієнта – самому перспективному (з огляду на страхову бідність населення) секторі ринку покупця пенсійної послуги.
1.1.2. В рамках, окреслених Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”:
• від страховиків “як клас” відсікається пільгове страхування пенсій на визначе-ний термін;
• програми страхування довічних пенсій несуть в собі явно втрачену вигоду за інвестиційним доходом;
• виникає ефект “антисилекції”, утруднюється формування збалансованого портфеля договорів страхування.
Повний цикл діяльності страховика, як і будь-якого фінансового посередника, передбачає залучення коштів клієнта, їх розміщення з метою отримання інвестиційного доходу і виплату відповідно до специфіки послуги. Лайфовий страховик просто не може існувати без належного інвестиційного доходу, принаймі тому, що він гарантує мінімальний розмір виплат за всіми своїми накопичувальними програмами.
Страхування довічних пенсій в межах ЗУ про НПЗ, з одного боку має елеме-нти “антисилекції”, а з іншого ― утруднює формування збалансованого портфеля договорів страхування, оскільки актуарні розрахунки страхування життя клієнтів даної категорії потребують спеціалізованої статистики, яку при закладеній схемі участі страховиків в системі НПЗ можливо напрацювати лише у віддаленому май-бутньому. Тому страховики будуть змушені піднімати тарифи.
1.1.3. За нинішньої системи податкових преференцій, лайфові страховики взагалі позбавлені можливості на пільговій основі здійснювати повноцінне пенсійне страхування працівників, котрим до пенсії залишилось менше 10 років.
1.2. Аспект дотримання конституційних основ правового господарського по-рядку та загальних принципів господарювання в Україні.
Обмеження монополізму та сприяння змагальності у сфері господарювання загалом, а значить і в сфері недержавного пенсійного забезпечення, передбачено статтею 18 Господарського кодексу України. Це, зокрема, означає, що усі надавачі послуг з НПЗ (інституційні суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення: недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, банки) повинні мати рівні можливості щодо накопичення пенсійних внесків і їх інвестування.
Кожен з цих фінансових посередників має свої організаційні, правові, фінансові механізми надання послуги, забезпечення своїх зобов'язань перед громадянами, в інтересах яких і, в кінцевому підсумку, коштом яких вони накопичують значні суми для довгострокового інвестування економіки. Їх прозора, рівноправна конкуренція на ринку корпоративних споживачів послуги, фінансовому ринку (насамперед на фондовому, довгострокових запозичень, фінансових інвестицій), сприятиме зниженню ціни послуги, підвищенню її якості, пожваленню фінансового ринку.
І лише споживач пенсійних послуг, зважуючи “на шальках терезів” зміст, прибутковість, ризикованість послуги, має визначати кому і на яких умовах доручати свої пенсійні заощадження.
1.3. Правовий аспект.
1.3.1. Право страхових компаній самостійно здійснювати недержавне пенсійне забезпечення по повному циклу страхування життя підтверджується традиціями і станом розвитку світового ринку страхування життя, а також нормами Цивільного Кодексу України та Закону України “Про страхування”, згідно яких пенсійне забезпечення (додаткова пенсія фізичної особи) визначено відповідно як предмет і об’єкт страхових правовідносин. Так, ст.980 Цивільного Кодексу України [2] безумовно закріплює за страховиками право здійснювати пенсійне забезпечення, відносячи останнє до предмету договору страховика, а ст.4 Закону України “Про страхування” визначає об’єкт особистого страхування як, “майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи”. Ст.6 Закону України “Про страхування” надає конкретні ознаки страхуванню життя, серед яких є регулярні послідовні довічні страхові виплати (тобто страхування довічної пенсії).
Отже Законодавець визначив пенсійне страхування (в тому числі страхування довічної пенсії) як системоутворюючу ознаку виду “страхування життя”.
Крім того, аналіз статті18, підпункту 9 статті 8, статті 55, пункту 3 статті 58 Закону про НПЗ свідчить про неоднозначність цього закону в частині виключення фази накопичення з договорів страхування в сфері НПЗ .
1.3.2. Труднощі урегулювання проблеми, що є предметом даного документу, в зна-чній мірі зумовлені тим, що Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечен-ня” не є законом, що обмежується:
- встановленням цілей, принципів, характеристик послуг, що їм відповідають, ви-мог і гарантій щодо забезпечення належного виконання фінансовими посередниками своїх зобов’вязань перед іншими суб’єктами НПЗ (вкладниками, отримувачами виплат), загальних для усіх таких фінансових посередників;
- забезпеченням можливості вільного вибору чи заміни надавача послуг або про-дукту, прав фізособи при зміні нею місця робои, прав і пільг платників за таку осо-бу чи на її користь;
- встановленням інших положень, що комплексно вирішують усі проблеми органі-зації системи НПЗ на рівні загальності, що не відображає специфіки механізмів функціонування зазначених фінансових посередників.
Натомність ― це на 90% закон про недержавні пенсійні фонди, тобто в одному законі вирішуются проблеми як регулюванния сектора ринку фінансових посред-ників, так і регулювання діяльності окремого його участника.
1.4. Ринкова позиція компаній із страхування життя.
Компанії із страхування життя протягом останніх 7 років отримали достатній досвід роботи із страхування додаткової пенсії, мають власну законодавчу базу, ефективну систему державного нагляду і значну кількість клієнтів – як фізичних, так і юридичних осіб. Вони спираються на досить розвинену інфраструктуру ство-реного ними протягом останніх 10 років ринку страхування життя, на досвід влас-ної роботи і на кадрову забезпеченість галузі [3].
Цілий ряд особливостей страхової послуги, мехінізмів забезпечення її належного виконня дозволяють стверджувати, що пенсійні страхові програми є надійними, високоефективними, конкурентоспроможними і соціально значущими фінансовими інструментами, а компанії зі страхування життя є незамінимими інституційними суб’єктами в системі НПЗ.
До зазначених особливостей (факторів) насамперед відносяться такі:
1.4.1. Належна жорсткість нормативних вимог щодо забезпечення поточної плато-спроможності, ліквідності, надійності (безпечності і диверсифікованості) інвестицій та наявність механізмів з їх дотримання [4].
1.4.2. Покладення законом на страховиків життя обов’язку виплатити кожній застрахованій особі інвестиційний доход з мінімально гарантованою нормою доходності на суму, накопичену на її особистому рахунку [4, ст.9] .
1.4.3. Цілісність (з повною і одноосібною відповідальністю перед клієнтом за збереження і примноження пенсійних коштів [4, ст.30 і 31] ), гнучкість, технологічність управління процесом пенсійного забезпечення.
1.4.4. Органічне поєднання процесу накопичення пенсійних коштів із страховим захистом законних майнових інтересів їх клієнтів, пов’язаних з життям, здоров’ям, працездатністю і додатковою пенсією застрахованих осіб [4. ст.6]. Тільки програми страхових компаній забезпечують максимальний фінансовий захист добробуту людини у непередбачуваних життєвих ситуаціях.
1.4.5. Можливість відкладати на пенсію у твердій валюті, тоді як НПФ акумулюють лише гривневі вклади.
1.4.6. Різноманітність, гнучкість і прагматична повнота продуктового ряду.
1.4.7. Виключне право лайфових страховиків на виплату довічних пенсій [5, ст.1.].
1.5. Висновок
Пенсійні накопичення, які є власністю фізичної особи, можуть і мають бути предметом діяльності страхової організації в рамках системи НПЗ. Головне, щоб договір страхування забезпечував цільовий характер накопичення і виплат, надійно захищав майнові права застрахованої особи, страхувальника. Це повністю відповідає можливостям і законним інтересам лайфових страхових компаній, задовольняє фундаментальним потребам людини і суспільства.
1.6. Наслідки не вирішення конфлікту.
Не забезпечення компаніям із страхування життя (а вони задовго до набрання чинності Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” розпочали активну діяльність з недержавного пенсійного забезпечення) рівних з іншими фінансовими посередниками умов для повноцінної, властивої їхній природі участі в системі НПЗ в кінцевому підсумку неминуче призведе до:
• суттєвого погіршення стану компаній зі страхування життя, збитків їхніх клієнтів і як наслідок ― втрати довіри населення не тільки до інституту страхування, а й держави, усієї системи НПЗ;
• гальмування розвитку важливих секорів фінансового ринку, вирішення проблеми пониження пенсійного тиску на бюджет.
2. Вихідні положення.
2.1. Мета НПЗ.
Основною складовою цільового комплесу системи НПЗ є забезпечення людини після припинення нею трудової діяльності недержавною додатковою пенсією, довічною або на визначений соціально значущий строк (не менший 10 років).
Система недержавного пенсійного забезпечення перекладає вагому частку тягаря піклування про фінансове забезпечення нині працюючих після їх виходу на пенсію з держави на самих працюючих і їхніх роботодавців.
2.2. Родовою ознакою системи НПЗ є її добровільність, а відтак діяльність інститу-ційних суб’єктів НПЗ ― фінансових посередників, що мають можливість (фінансово-правові механізми) і право надавати послуги з недержавного пенсійного забезпечення відповідно до своєї специфіки ― недержавних пенсійних фондів, страхових організацій, банків є ринковою господарською діяльністю. В цьому розрізі НПЗ є конкурентним ринком, на якому всі зазначені надавачі фінансових послуг, пов’язаних з пенсійним забезпеченням фізичних осіб, вільно пропонують споживачам цих послуг (фізичним особам/ їх роботодавцям) широкий спектр пенсійних продуктів, а останні, керуючись виключно потребами у створенні додаткового фінансового захисту на старість та власними оцінками і уподобаннями, вільно вибирають і продукт, і його продавця. При цьому, зазначені інституційні суб’єкти НПЗ діють в межах чітко регламентованого законодавчого поля під наглядом державних регуляторних органів.
Державне регулювання в сфері НПЗ має спрямовуватись на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому [6; ст.9, п.1], виходячи з цінностей і принципів демократичного, правового, морального суспільства з ринковою соціально-орієнтованою економікою, що визначають конституційні основи господарського і цивільного правопорядку в Україні в цій сфері (як то принципи соціальної справедливості, рівноправності, соціального компромісу, непорушності прав власності, свободи вибору тощо).
Господарська діяльність усіх надавачів послуг має в однаковій мірі підпорядковуватись конституційним основам правового господарського порядку та загальним принципам господарювання в Україні, що зокрема передбачає [6; ст. 5 і 6]:
• забезпечення державою економічної багатоманітності та рівного захисту всіх суб'єктів господарювання;
• забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції;
• забезпечення державою соціальної спрямованості економіки;
• захист прав споживачів;
• визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності.
Водночас державне регулювання економічних процесів обмежується потребами забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави [6; ст.6, п.1, абзац 4].
2.3. Важливою передумовою розвитку системи НПЗ є податкове стимулювання державою її суб’єктів і насамперед ― платників внесків за добровільними цільовими накопичувальними програмами, обов’язковою складовою яких є забезпечення людини після закінчення нею трудової діяльності довічною або довготривалою додатковою пенсією. Саме для спонукання роботодавців перераховувати грошові кошти на користь своїх працівників до фінансових посередників (надавачів послуг), які надійно збережуть, примножать ці кошти і по досягненню визначеного строку почнуть їх виплачувати у суворій відповідності з цільовим призначенням, держава надає таким роботодавцям податкові пільги у формі права відносити в певних межах до валових витрат зазначені платежі. Це світова практика. Економічну заінтересованість роботодавця у здійсненні пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи НПЗ проголошено принципом цієї системи [5; ст.4].
Зазначені пільги з огляду на низьку платоспроможність населення є другим (після довіри громадян і підприємців до держави та надавачів фінансових послуг) за впливом фактором розвитку системи НПЗ і основною конкурентною перевагою таких фінансових посередників на ринку корпоративного клієнта. Отже для створення рівних умов усім надавачам послуг і їхнім клієнтам необхідно, щоб згаданий принцип мотивації суб’єктів НПЗ стосувався усіх послуг, що містять пенсійну складову, безвідносно до виду надавача таких послуг.
Має діяти принцип: “рівні пільги ― за суспільно рівнокорисні послуги за-міннио-доповнювального характеру”, який надасть споживачу пенсійної послу-ги, що користується податковими пільгами, можливість реалізувати його право на вільний вибір альтернативної послуги, що в рівній мірі стимулюється тими ж преференціями.
Особливість страхових накопичувальних програм і тих, що за механізмами забезпечення цільового призначення є суто пенсійними (повністю відповідають цілям, принципам і логіці системи НПЗ), і тих, що формально задовольняють не всім вимогам системи НПЗ, але протягом тривалого періоду накопичення гарантовано створюють людині персоніфікований фінансовий ресурс на старість, полягає в тому, що вони надають родині фінансовий захист на випадок смерті чи інвалідності (стійкої втрати працездатності), тобто ― несуть подвійне соціальне навантаження. Додаткова пенсія по смерті чи інвалідності, що виплачується родині, нерідко позбавленій інших джерел існування, довічно чи протягом визначеного строку (до повноліття дітей тощо), не менш соціально значуща, ніж додаткова пенсія “по старості”. З позицій соціальної справедливості, захисту прав споживача, рівних можливостей платники за такими страховими програмами безумовно повинні мати податкові пільги, не менші за розміром тих, якими, приміром, користуються платники до НПФ. Звісно, якщо дотримано умов щодо терміну початку і порядку здійснення виплат, невиходу з програми, строку і порядку накопичень тощо, на підставі яких відповідні пільги надаються суб’єктам страхових програм.
2.4. Основу правовідносин власності щодо пенсійних накопичень, створених за рахунок добровільних внесків роботодавця, що користується податковими преференціями, а також визначення контурів добровільної участі в системі НПЗ її учасників складає трактування додаткової недержавної пенсії, сформованої шляхом таких внесків, як відкладеної винагороди за працю учасників системи НПЗ, що повинна бути сплачена їм (їхнім спадкоємцям/ вигодонабувачам) після закінчення ними трудової діяльності. Вочевидь розмір такої пенсії, накопиченої на пільговій основі, прямо залежить від суми зарплати, отриманої пенсіонером-учасником НПЗ протягом періоду накопичення.
Отже, хто б не був платником за пенсійними програмами, сума накопичу-ваних на персоніфікованнму рахунку учасника НПЗ пенсійних внесків та на-лежних йому часток інвестиційого доходу, що нараховуєьться та розподіляється надавачем послуг відповідно до правил, визначених законодавчтвом для такого надавача послуг, є майновим правом (власністю) такої фізичної особи. При цьому реалізація зазначеного права обмежується лише загальносистемними вимогами щодо цільового характеру формування і використання пенсійних коштів, а також характером (змістом) пенсійної послуги, що надається на договірних началах.
Право власності учасника НПЗ на кошти, що накопичуються за відповідними договорами, наступає з моменту їх фіксації у системі персоніфікованого обліку (тобто з моменту сплати внесків на користь такої особи).
2.5. Відправним пунктом розбудови систем НПЗ має стати принцип максимальної надійності ― з усіх можливих рішень системи НПЗ приймаються лише ті, що за даного рівня розвитку інституту фінансового посередництва, державного регулювання
- мінімізують ризик втрати пенсійних коштів громадян,
- запроваджують максимально надійні організаційні, фінансові, правові механізми забезпечення (гарантування) виконання надавачами послуг своїх договірних зо-бов’язань перед учасниками НПЗ/платниками, властиві таким фінансовим посередникам (адекватні їх специфіці).
Загальними для всіх інституційних надавачів послуг з пенсійного забезпечення є законодавчо регламентовані вимоги щодо :
1.1. Відокремлення пенсійних коштів (як майнового права учасників НПЗ) від власності фінансових посередників;
1.2. не обтяженості цих коштів будь-якими зобов’язаннями крім тих, що випливають з пенсійних програм (пенсійних контрактів, договорів страхування, депозитних договорів);
1.3. неможливості застосування конфіскації, будь-якого звернення стягнення на пенсійні кошти, (пенсійні активи, резерви зі страхування життя) за претензіями третіх осіб, зобов’язаннями власників/засновників надавача послуги, а також ― їх включення до ліквідаційної маси у разі банкрутства чи ліквідації такого фінансового посередника;
1.4. обов’язковості передачі у цьому разі пенсійних коштів і відповідних зобо-в’язань перед учасниками НПЗ/ вкладниками іншим інституційним суб’єктам НПЗ.
2. Розміщення (інвестування) пенсійних коштів тільки в активи визначених законо-давством категорій на засадах безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості в порядку, передбаченому чинним законодавством для кожного фінансового посередника, тобто ― у спосіб, що забезпечує останньому конкурентну прибутковість за мінімальної ризикованості і належної ліквідності інвестиційного портфеля та узгоджується з нормативним “інвестиційним репером”. Забороняються операції з фінансовими інструментами, непередбаченими (забороненими) законом.
3. Ліцензування діяльності з надання послуг з недержавного пенсійного забезпечення, умови якого, зокрема, передбачають наявність у надавача послуг:
• сертифікованих фахівців, що виконують операції з управління активами, або договорів, укладених з компаніями з управління активами;
• інформаційних систем для ведення персоніфікованого обліку коштів учасників НПЗ, що надходять за договорами з недержавного пенсійного забезпечення за кожною такою особою.
2.6. Центральним методологічним принципом системи НПЗ є принцип підпорядкованості змісту послуги, характеру її надання, поведінки (прав і свобод) суб’єктів НПЗ (фізичних осіб-учасників НПЗ: учасників НПФ, застрахованих осіб, власників пенсійного депозитних рахунків; платників за таких учасників або на їхню користь; надавачів посуг з НПЗ) цілям і принципам цієї системи.
З нього, зокрема, випливають:
• парадигмний принцип домінування інтересів, прав і свобод майбутнього пенсіонера-учасника системи НПЗ, для якого і в кінцевому підсумку коштом якого функціонує ця система;
• принцип свободи переходу клієнта від одного надавача песійних послуг до іншого;
• принцип цільового та ефективного використання пенсійних коштів [5, ст.4], що, зокрема, підтримується вимогами щодо:
- “невиходу накопичуваних пенсійних коштів з системи НПЗ” ― учасник НПЗ не може отримати накопичені на його ім’я пенсійні кошти (крім виключних випадків, передбачних законодавством про НПЗ: тяжка хвороба, інвалідність I-II групи, виїзд за кордон на ПМП тощо) до виходу на пенсію, а надавач пенсійної послуги повинен зберігати і примножувати накопичені у нього пенсійні внески учасника НПЗ до виходу останнього на пенсію або передати їх для цього іншому суб’єкту НПЗ;
- цільового характеру пенсійних виплат ― пенсійні виплати по дожиттю учасника НПЗ до пенсійного віку [5, ст.61] здійснюються як правило у формі довічного чи строкового (тривалістю не менш 10 років) ануїтетів. Одноразові виплати можливі лише у виключних випадках, передбачених законодавством про НПЗ [5, ст.65].
3. Напрямки та особливості участі лайфових страховиків у системі НПЗ
3.1. Недержавне пенсійне страхування (НПС) як складова системи НПЗ має розбудовуватись з урахуванням досвіду розвинених країн світу та вітчизняних компаній зі страхування життя.
Вироблені світовою практикою загальні принципи пенсійного страхування (НПС) передбачають [7, Директиви Парламенту і Ради Європи]:
1. Гарантоване забезпечення застрахованій особі регулярного доходу (довічного або на визначений строк) після закінчення нею трудової діяльності.
2. Накопичення необхідної суми пенсійного резерву за рахунок періодичної сплати страхових внесків протягом трудової діяльності.
3. Наперед визначений обсяг страхової гарантії (сума страхових виплат).
4. Сплата страхових внесків особисто застрахованою особою або за рахунок коштів страхувальника – роботодавця.
5. Заборона викупу суми накопиченого пенсійного резерву страхувальником - роботодавцем.
6. Забезпечення безперервності переходу прав страхувальника від одного роботодавця до іншого.
7. Неможливість дострокового виходу з системи недержавного пенсійного забезпечення (за винятком зміни країни помешкання застрахованою особою або настання критичного стану здоров’я цієї особи).
8. Виплата ануїтету (довічного або на строк), що відповідає сумі пенсійного резерву, при закінченні трудової діяльності за будь-яких обставин.
9. Виплата разової суми при виході на пенсію в якості одноразової допомоги.
10. Обов’язкове страхування життя і, за згодою застрахованої особи, її здоров’я таабо працездатності протягом терміну сплати внесків або довічно.
11. Можливість успадкування частини накопиченого пенсійного резерву застрахованої особи у випадку її смерті протягом трудової діяльності (у період сплати внесків) спадкоємцями цієї особи.
Ці принципи, повністю узгоджуючись з вищенаведеними та іншими принципами НПЗ [5, ст.4] , надають страховикам право на здійснення пенсійних накопичень.
3.2. Компанії зі страхування життя мають брати участь у недержавному пенсійному забезпеченні на пільговій основі, послуговуючись незалежними від тривалості періоду накопичення (очікування) пільгами, що згідно чинного законодавства надаються НПФ, за такими напрямками.
По-перше, ― шляхом укладення договорів недержавного пенсійного страхування.
Таке страхування запроваджується законодавством про НПЗ та страхування як окремий ліцензований вид “повноцінного” страхування життя, що повністю узгоджується з вищенаведеними цілями і принципами НПЗ (р.2) та принципами НПС (п.3.1). Йдеться про класичне страхування життя, що включає фази залучення і тривалого накопичення пенсійних внесків, їх інвестування, виплати по дожиттю та в зв’язку зі смертю чи інвалідністю застрахованої особи, на яке накладаються відповідні обмеження.
Мета цього страхування ― забезпечити застраховану особу додатковою пенсією (довічною чи на строк від 10 років) по досягненню нею пенсійного віку, а також надати родині такої особи страховий захист на випадок смерті чи інвалідності годувальника.
Отже, недержавне пенсійне страхування ― це ліцензований вид страхування життя, яким передбачається обов’язок страховика здійснити пенсійну страхову виплату згідно з договором недержавного пенсійного страхування у разі досягнення застрахованою особою пенсійного віку. Пенсійний вік, який фіксується у договорі недержавного пенсійного страхування, може бути меншим або більшим від пенсійного віку, що надає право на пенсію за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, але не більше ніж на 10 років (як і в Законі про НПЗ).
Виплати за такими договорами мають здійснюватись у формі строкового (не менш ніж 10 років) чи довічного ануїтетів з можливістю виплати в певних межах одноразової допомоги (тобто ануїтету з першим платежем, більшим за наступні регулярні платежі), а також ― одноразової виплати. Причому одноразова пенсійна виплата здійснюється виключно на підставах і умовах, визначених Законом України “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Умови договору недержавного пенсійного страхування можуть додатково передбачати обов’язок страховика здійснити страхову виплату у разі:
• смерті застрахованої особи;
• нещасного випадку, що стався із застрахованою особою та (або) хвороби такої особи, що призвели до інвалідності I або II групи, визначеної згідно чинного законодавства України.
Обов’язковим є передбачення у договорі недержавного пенсійного страхування ризику смерті застрахованої особи впродовж періоду між початком дії такого договору та досягненням нею пенсійного віку
Для інтеграції цього виду страхування життя в систему НПЗ воно також має повністю підтримувати концепцію вільного вибору та заміни фінансового посередника-суб’єкта НПЗ, невиходу накопичуваних коштів з системи НПЗ до досягненню застрахованою особою пенсійного віку за виключенням випадків, передбачених Законом, право власності застрахованої особи (майбутнього пенсіонера) на накопичення, здійснені на її ім’я. Для чого необхідно законодавчо визначити норми, згідно яких:
• страхувальник повинен мати можливість вільного вибору та заміни фінансового посередника - суб’єкта НПЗ;
• на страховика повинні поширюватися зобов’язання щодо збереження накопичу-ваних пенсійних внесків у системі НПЗ до досягнення застрахованою особою пен-сійного віку, крім деяких випадків (тяжка хвороба, інвалідність I-II групи, виїзд за кордон тощо);
• зміна страхувальника-роботодавця при звільненні застрахованої особи не по-винна тягти за собою штрафні санкції до страховика і страхувальників;
• викупна сума за договорами недержавного пенсійного страхування має стати майновим правом застрахованої особи (пенсіонера). Право власності застрахованої особи на кошти, що накопичуються за договорами недержавного пенсійного стра-хування наступає з моменту їх фіксації у системі персоніфікованого обліку (тобто з моменту сплати першого внеску на користь такої особи), а накопичення за догово-рами з недержавного пенсійного страхування, що передбачають довічну виплату пенсій в обов’язковому порядку успадковуються лише в період накопичення.
При цьому, необхідно привести у відповідність з такими змінами норми опо-даткування страховиків, страхувальників і застрахованих осіб в частині страхових внесків та сум страхових виплат.
По-друге, ― шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії (страхування довічного ануїтету з коштів, накопичених НПФ), страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника НПФ відповідно до чинного Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення” та страхового законодавства.
3.3. З метою підвищення рівня надійності, гарантованості виконання страховиком своїх зобов’язань за договорами недержавного пенсійного страхування, створення механізмів адекватної підтримки специфіки цього виду страхування життя не-обхідно у змінах до Закону України “Про страхування” передбачити:
a) в умовах ліцензування ― наявність у компаній-притендентів на здійснення недержавного пенсійного страхування:
• сертифікованих актуаріїв або укладених договорів з такими актуаріями;
• сертифікованих фахівців, що виконують операції з управління активами, або договорів, укладених з компаніями з управління активами;
• інформаційної системи персоніфікованого обліку застрахованих осіб (а не тільки договорів), щодо яких укладено договори недержавного пенсійного забезпечення;
b) норму, за якою кошти за договорами недержавного пенсійного страхування є страховими резервами, порядок їх розміщення, що регулюється Держфінпослуг, – такий же, як для страхових резервів із страхування життя;
c) відокремлене зберігання коштів, що накопичуються за договорами з недержавного пенсійного страхування, у банку-зберігачі.

ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” N 334/94-ВР від 28.12.1994р.
2. Цивільний Кодекс України . – К.: Атіка, 2003. – 416 с.
3. Журнал “Insurance Top”. № 5(9). 2005 р.
4. Закон України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996 р.
5. Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення” № 1057-IV від 09.07.2003 р.
6. Господарський кодекс України. № 436-IV від 16.01.2003 р. – Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.
7. Шелехов К.В. Страхование: Учебное пособие.― К.: МАУП, 1998. ― 424 с.

За поясненнями звертатись до Василя Сахацького, заступника голови правління страхової компанії “Блакитний поліс”, тел.: (044) 206-27-63, e-mail: skpolis@kiev.ldc.net
Молодежный чат без регистрациии и знакомства без регистрации.
13.07.2009